Архіви КДБ: Як херсонська "п’ятка" толочила інтелігенцію

У розсекречених документах КДБ є чимало матеріалів про агентурно-оперативні заходи органів держбезпеки щодо потенційних ворогів із числа української інтелігенції. Серед таких документів – звіт УМДБ Херсонської області для республіканського керівництва від 1951 року.

Доповідна начальнику 5 управляння МГБ УРСР  про агентурно-оперативну роботу з відпрацювання антирадянських елементів серед інтелігенції 

Херсонські чекісти звітували, що у провадженні 5-го відділу місцевого Управління перебувала на той час 71 справа оперативного обліку на інтелігенцію, з яких 58 – справи-формуляри й 13 – обліково-спостережні справи. Справи також поділялися на різноманітні напрямки ("окраски"): за партійно-політичною приналежністю тих, кого розробляли (троцькісти, праві, есери, націоналісти), релігійною ознакою, можливою співпрацею з тими чи іншими іноземними розвідками тощо.

Зокрема, у "п’ятці" обліковувалися 15 троцькістів, стільки ж українських націоналістів, 19 жителів області, які дозволяли собі різні антирадянські висловлювання та інші "інакодумці".  

Перелік справ-формулярів й обліково-спостережних справ за "окраскою", заведених 5 відділом УМДБ в Херсонській області станом на 1951 рік

Окрім справ, які розроблялися безпосередньо обласним управлінням, така сама робота тривала й у периферійних структурах в межах регіону. Разом вони мали у своєму провадженні 13 справ: дев’ять справ-формулярів та чотири обліково-наглядові. Серед них – три справи, заведені на українських націоналістів, по одній – на білогвардійців, шкідників і саботажників, колишніх повстанців, агентів поліції, ще шість – на людей, які якось "не так" відгукнулися про радянську владу.  

Самі чекісти виокремлювали з цього масиву кілька "знакових" справ. Одна з них – на 48-річного уродженця Дніпра Івана Сидоренка, викладача української мови та літератури у Херсонському педагогічному інституті. У 1941 році Сидоренко на фронті потрапив до німецького полону, а звільнившись звідти, повернувся до Херсона, де залишався весь час німецької окупації, працюючи вчителем. УМДБ мало інформацію, що Сидоренко підтримував зв’язки з "антирадянщиками". Сам дозволяв собі антирадянські висловлювання, зокрема у спілкуванні зі студентами, "отруюючи", на думку чекістів, молодь націоналістичною пропагандою. Крім того, викладач підтримував якісь письмові зв’язки з невстановленими жителями Західної України. Співробітники УМДБ розробляли Сидоренка, аби викрити як члена ОУН і виявити його організаційні зв’язки.

Ще одна справа була заведена на уродженця Знаменського району Кіровоградської області 45-річного Володимира Середу. Чоловік походив із заможних селян ("куркулів", за радянською термінологією), мав вищу агрономічну освіту. Встиг побувати кандидатом у члени ВКП(б), однак 1935 року був виключений за те, що підтримував зв’язки з братами – священнослужителем та білогвардійським офіцером. Станом на 1951 рік мешкав у Херсоні, працював агрономом на насіннєвій бавовняній станції. Розроблявся за справою-формуляром першим відділенням 5-го відділу УМДБ. Чекістам було відомо, що Середа під час окупації жив у Херсоні й був причетний до створення сільськогосподарської комендатури, в якій і працював. Крім того, читав лекції у місцевій агрошколі, створеній під час окупації. Очевидно, що співробітники МДБ прив’язували це до оунівського підпілля, яке діяло у школі. Тим більше, що в оунівській діяльності свого часу Середу підозрювала й нацистська СД, зокрема, викликала восени 1941 року на допит з приводу діяльності оунівців у Херсоні. Розробка Середи 1951 року, як і у попередньому випадку, була орієнтована на виявлення зв’язків із націоналістичним підпіллям.

Тим же відділенням херсонської "п’ятки" за напрямком "ОУН" розроблявся й 63-річний викладач херсонської школи №20, уродженець Дніпропетровщини Пантелеймон Чабаненко. Підставою для розробки стала інформація про його знайомство під час окупації з керівниками місцевого осередку ОУН: редактором газети "Голос Дніпра" Федором Вдовиченком та заступником бургомістра Мирославом Грицаєм.

Не зводили пильного ока чекісти й з вчительки однієї зі шкіл Херсона Валентини Бродецької, уродженки Баштанського району Миколаївської області. Жінка під час окупації працювала у відділі освіти міської управи, а пізніше – в агрошколі. Підтримувала зв’язки з місцевими націоналістами. Після повернення радянської влади, працювала в педінституті, однак була звільнена через націоналістичну пропаганду серед студентства. Співробітники МДБ фіксували її антирадянські вислови, деякі з них кваліфікувалися як ворожі націоналістичні.

Каховські чекісти у той самий час розробляли справу-формуляр на уродженця Апостолова Дніпропетровської області Архипа Штефана, який до травня 1942 року працював директором школи в Асканії Новій. Потім переїхав до села Любимо-Мар’ївка Каховського району, де також працював завідуючим школою. Характеризувався радянською спецслужбою як ворог радянської влади, який вихваляв життя під час окупації.

Спостерігало УМДБ і за завідуючим фізичним кабінетом Херсонського педінституту Сергієм Яновичем. Чоловік під час німецької окупації працював у відділі народної освіти. Організував крамницю, яка допомагала вчителям, що зазнали радянських репресій. Підтримував зв’язки з місцевою інтелігенцією, зокрема й членом ОУН освітянином Іваном Журбою. Виїхав з міста під час наступу радянських військ до Тирасполя, звідки повернувся 1944 року.

У документах херсонських чекістів не було інформації, що усі ці освітяни були знайомі між собою. Їх об’єднувало лише, те, що біля прізвища кожного з них хтось із керівництва республіканського МДБ олівцем дописав три літери – "ОУН".

Читайте також

Як херсонські чекісти на материнській любові будували агентурну гру

Як куражився на Херсонщині обдарований полтавський фальсифікатор

Хто виконував "юдину" роботу на Херсонщині на початку 1950-х