Архіви КДБ: Як у бруді та злиднях будували Каховську ГЕС

Постанова Ради Міністрів СРСР "Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу й зрошення земель південних районів України й північних районів Криму" була прийнята 20 вересня 1950 року. Нею був даний старт будівництву Каховського гідровузла. Процес будівництва гідроелектростанції доручили колективу управління "Дніпробуд", який у 1927-1932 роках зводив Дніпрогес.

На будівництво гідровузла було залучено 1100 автомашин, 30 екскаваторів, 75 гусеничних і портальних кранів, 100 бульдозерів, 14 паротягів, сім земснарядів та 12 тисяч осіб "живої сили". Враховуючи значення й статус будівництва, не дивно, що усі залучені робітники перебували під пильним оком МДБ.

Приватне листування будівельників назвати власне приватним можна було лише умовно. Перлюстраційний контроль здійснювався постійно, у листах вишукувалася заборонена для поширення інформація, також за рахунок них вивчалися настрої робітників. Отримані дані узагальнювалися у спеціальних повідомленнях, які з розлогими цитатами направлялися до вищих партійних інстанцій та структур держбезпеки.

Зокрема, у другій половині березня 1951-го було виявлено 86 листів зі скаргами працівників на недоліки в роботі та матеріальні труднощі. Багато хто жалівся на відсутність будь-яких умов для проживання великої кількості людей. При тому, що охочих працювати на грандіозному будівництві, дійсно, не бракувало.

Побутові ж умови були жахливими. Житлом працівників не забезпечували: нове місто лише будувалася, на квартиру чи приватне помешкання влаштуватися було вкрай важко, дорого і не завжди поруч з роботою. А зважаючи на регулярні затримки заробітної платні, таких квартирантів довго не тримали, оскільки їм елементарно нічим було сплатити за житло. Відповідно, їжі купити також було ні за що. Грандіозне будівництво розпочиналося з помпою у ЗМІ, але без будь-яких умов для робітників. Про це, зокрема, писала з Каховки до Москви робітниця Єгорова. "За хлібом великі черги. Жилплощі немає, а там, де був Райвиконком, розорили весь сквер і будуватимуть великі будинки. Багато неприємностей. Я сама терплю, не знаю, що буде", – писала жінка, вочевидь, комусь із родичів чи знайомих. 

Лист із будівництва до Москви

У першій половині травня 1951 року співробітниками держбезпеки було зафіксовано 68 листів із скаргами робітників. Їхній зміст мало відрізнявся від попереднього періоду. Повідомлення про ті ж побутові проблеми, перебої із виплатою грошей, недоїдання тощо. Та ось цікава виїмка із листа, надісланого до Чернівців, де описувалася звична радянська дійсність: урочистості з нагоди будь-якої події, в конкретному випадку – з нагоди будівництва.

Авторка листа описувала випадок із серії "будівництво комунізму – звучить дуже гордо", коли із різних регіонів приїхали спеціально запрошені гості на урочисті збори. Однак, якщо у словах виступаючих був уже "майже комунізм", то реальність була набагато убогішою. Кінотеатр, де відбувалися урочисті збори, нагадував сарай, дуже брудний і обідраний. Чайна, куди учасники зборів вирушили після закінчення заходу, була вщерть забита випиваками, тож поїсти гостям так і не вдалося. "Для відпочинку тут існують лиш пивнухи", – резюмувала авторка листа Зеленська. 

Лист із будівництва до Чернівців

Зустрічалися в листах і нарікання на те, що приїхавши на будівництво, можна не отримати роботи. Зокрема, у одному з листів до Полтави йшлося: "Про Каховку по радіо і по газетах наробили багато галасу й грому, люди з усіх кінців світу їдуть сюди на роботу, а як лише приїдуть, ходять з сумками під воротами. Немає роботи, продають останні свої речі й їдуть назад, причому багато хто з маленькими дітьми…".

У вересні 1951-го потік скарг начебто трохи вщух – було зафіксовано лише 18 листів, де йшлося про погані побутові умови та організацію праці. Серед них – лист до Одеси, де автор Безруков доволі яскраво описував ситуацію на мегабудівництві: робота кипить, але якщо придивитися, умов для робітників немає. Зокрема, Безруков згадує про проблеми із поселенням, зазначивши, що "соцмістечко має 160 будинків, але в них немає жодного жителя, бо не проведено водопровід, нема каналізації. По всьому Союзу не знайдуть необхідних труб". Відповідно, робітники живуть хто де, тісняться. Тут же чоловік згадує відсутність нормальних санітарних умов й про те, що робітники вимушені митися у Дніпрі.

Лист із будівництва до Одеси

Цікаво також, що дехто з робітників, страждаючи від недоїдання, порівнював умови роботи на будівництві з ув’язненням. Розмірковуючи про неможливість купівлі їжі через затримки з виплатою грошей, автор листа до міста Ковель, писав: "Працюємо, як ув’язненні. Там краще, дають хоч хліба, а тут від голоду й всього цього з розуму зійти можна. Живемо тут, мов дикуни, від міста далеко, вийти нікуди. Ходимо брудні".

Лист із будівництва до Ковеля

Будівництво йшло, але й у 1952 році не меншало листів із скаргами на умови роботи та проживання робітників. Головними проблемами залишалися житлові умови та недоїдання, дороговизна продуктів та мізерні зарплати. От й уривок з листа, адресованого до Челябінська, аж ніяк не схожий на вісточку рідні з мегабудівництва, затіяного керівництвом країни 1/6 частини суходолу. Хіба, на вісточку з каторги. "Хоча працюємо з 9 години ранку і до 12 години ночі, а часто й у вихідні, а харчування дуже погане. Не знаємо, що робити і що нас далі чекає", – писав працівник.     

Лист із будівництва до Челябінська

Читайте також

Металургія на крові: Як вбивали і калічили робочих запорізькі "заводські прохідні"

Як італійський фашист на Дніпрогесі гостював